ПРИСВЯЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ПРИСВЯТИТИСЯ, ячуся, ятишся, док.
1. тільки 3 ос. Призначатися, адресуватися або підноситися в дар кому-, чому-небудь (перев. про твір літератури або мистецтва). Чи не через те цензура так прикро доглядалася, що збірник присвячувався Кулішеві? (Панас Мирний, V, 1955, 410); Все, що думав зараз Черниш, якось неминуче пов’язувалося з Ясногорською, все, що він робив, уже мовби присвячувалося їй (Олесь Гончар, III, 1959, 391).
2. Повністю віддаватися чому-небудь. Мені здається, що мені треба присвятитися виключно науці, бо белетриста з мене не може вийти (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 581); Поки що — я сама не знаю, чому присвячуся. І се моє горе… (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 337).
3. перев. док., заст., рел. Стати святим. Сухобрус свої сни вважав за милость божу й думав, що то він вже присвятився (Нечуй-Левицький, I, 1956, 396); — От я [Лисичка] поспішала, ..Щоб ти [Півник] сповідався та й запричастився, Щоби ти по смерті в небі присвятився (Іван Франко, XIII, 1954, 260);
// перен. Померти. — Бачте, — кажу, — яка з вас сусіда? Через огород живете, та й не знаєте, що я ген у ту неділю трохи не присвятилася. Якби не баба Безносиха, то я б і на той світ, до святого престолу (Любов Яновська, I, 1959, 85).