ПРИСВЯЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИСВЯТИТИ, ячу, ятиш, док., перех.
1. Призначати, адресувати або підносити в дар щось кому-, чому-небудь (про твір літератури або мистецтва). Всі кращі слова присвячують українські поети рідній Радянській Батьківщині (Максим Рильський, IX, 1962, 119); Якось під час зустрічі Павло похвалився їй, що один сонет у своїй збірці присвячує їй, щоправда, зашифрувавши ім’я її ініціалами (Андрій Головко, II, 1957, 489).
2. Витрачати на кого-, що-небудь; приділяти. Івга.. далеко не ввесь день присвячувала доні (Любов Яновська, I, 1959, 393); Сучасні радянські дослідники присвячують велику увагу саме питанню про зв’язки «Слова» з народнопоетичною творчістю (Максим Рильський, X, 1962, 8); Раїса присвятила хорому весь свій час, всі свої сили (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 328); Ціле життя своє присвятив [М. В. Лисенко] збиранню української народної пісні (Олександр Довженко, III, 1960, 23);
// у сполуч. із сл. себе. Повністю віддаватися чому-небудь. Монахи — люди, які присвячували себе служінню релігії (Історія середніх віків, 1955, 11); Почавши своє життя як дрібний канцелярський службовець, Іван Карпович [Тобілевич] рішуче порвав з чиновницькою роботою і присвятив себе українському народному театрові (Максим Рильський, III, 1955, 283).