ПРИСТОЙНО. Присл. до пристойний. [Панна:] Пане отамане! Накажіть отим своїм гайдамакам, щоб вони з панною поводилися пристойно! (Степан Васильченко, III, 1960, 188); Кімната власного будинку Трохима Корчака в одному з міст західних областей України. Прибрана вона небагато, але дуже пристойно (Вадим Собко, П’єси, 1958, 255); Як на чужоземця українською мовою Петушек говорив цілком пристойно, лише своєрідно інтонував речення (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 19); — Уявіть, малює він досить пристойно (Михайло Стельмах, I, 1962, 267);
// у знач. присудк. сл. — А Сомко знаєте який? Зараз загориться, як порох. «Пане гетьмане, — до Юруся, — старого пса не пристойно мішати в нашу компанію…» (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 58); — Може, це не зовсім пристойно звертатись з просьбою до незнайомої людини… — Цю незручність легко усунути… Давайте познайомимось… (Федір Бурлака, Напередодні, 1956, 39).
ПРИСТОЙНО
Тлумачення слова