ПРИСТЯЖНИ́Й, а, е, рідко.
1. Якого підпрягають збоку від голобель для підмоги корінникові; підпряжний. Провалилася їхня тачанка на мосту.., а їй, Ганні, нічого не жалко, тільки кобилку свою любиму пристяжну гукає з берега: «Воля, Воля…» (Олесь Гончар, II, 1959, 263); Пристяжний кінь.
2. у знач. ім. пристяжний, ного, чол.; пристяжна, ної, жін. Кінь, підпряжений збоку від голобель для підмоги корінникові. [Дранко:] Пристяжні вскач біжать! Добрі конячки! (Марко Кропивницький, I, 1958, 209); Він ударив пристяжного батогом (Анатолій Шиян, Партиз. край, 1946, 84); Він діловито поправив уздечку правої пристяжної, поторгав гриву корінника і вже потім поважно усівся на високі козла (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 51).