ПРИСМУ́ЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до присмутити. Невеселою бралась за овечу купіль тільки Тоня, вона з дому вернулась чимось присмучена, навіть заплакана (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 323); * Образно. Вони [ластівки] вже зірвались і полинули над вечірньою, присмученою першими тінями землею (Дмитро Бедзик, Серце.., 1961, 245).
2. у знач. прикм. Смутний, невеселий. Ніби востаннє надивлялись присмучені заробітчани на рідне село (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 18).