ПРИСЛУ́ЖНИК, а, чол.
1. Той, хто служить, виконує обов’язки слуги у когось; слуга. Дім звелено було забити, прислужників розпустити (Панас Мирний, IV, 1955, 236); Дворецький Жегмонт з своїми прислужниками клопотався над фейєрверком (Натан Рибак, Помилка.., 1956, 123).
2. зневажл. Той, хто виконує чиюсь волю, прислужується кому-небудь; поплічник. — Тут дехто з ваших односельчан радив вам віддатися на ласку царських прислужників. Погана це порада! (Андрій Головко, II, 1957, 310); Вірних прислужників для здійснення своїх реакційних планів Ватікан знаходив в особі українських буржуазних націоналістів (Історія української літератури, I, 1954, 512).
3. Слуга у монастирі, церкві тощо; служка. Мцирі, монастирський послушник, тобто монастирський прислужник, що має стати ченцем (Максим Рильський, III, 1956, 197).