ПРИСІ́ШОК, шка, чол.
1. розм. Дерев’яна підпірка. На його плечі знову навалились незміряна велич і краса довколишньої природи і жалюгідна мізерія життя людського: похилені, підперті присішками хати з чорними стріхами, порослими зеленим мохом (Петро Колесник, Терен.., 1959, 107).
2. заст. Стовпчик з розвилкою на кінці, в яку вкладають горизонтальну деревину (перев. при спорудженні клуні, сарая, повітки тощо). В клуні пахло сіном.. З присішків над током понахилялися трудові селянські боги в запавутинених рамках (Юрій Мушкетик, Чорний хліб, 1960, 77).
3. тільки мн., заст. Стремена. То теє промовляв [Голота], На присішках став, Без міри пороху підсипає, Татарину гостинця у груди посилає (Українські народні думи.., 1955, 6).