ПРИРЕ́ЧЕННЯ, я, сер.
1. Стан за значенням приректи. Приречення однієї частини робітничого класу до вимушеного безділля внаслідок надмірної праці другої його частини, і навпаки, стає засобом збагачення окремих капіталістів (Карл Маркс, Капітал, т. I, кн. I, 1952, 637).
2. Неминуча доля; фатум. — Наші вороги кажуть: людство загине від пустелі.. Земля стане царством засухи — таке її фатальне приречення (Олександр Довженко, II, 1959, 146); Всього лише якась сотня днів німецької окупації, але вони обернулися на вічність для наших людей, здалися їм фатальним приреченням часу (Іван Ле, Мої листи, 1945, 36); [Чернець:] З тобою ми брати не випадково: тут божий перст, приречення святе (Олександр Левада, Драми.., 1967, 426).
3. зах. Обіцянка. — Ну, нехай і так, — сказав вкінці Тугар Вовк, — прийду завтра на тоту вашу раду.. Приречення Тугара Вовка облегшило серце Максимові (Іван Франко, VI, 1951, 27).