ПРИПОРОШУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИПОРОШИТИ, рошу, рошиш, док., перех.
1. Покривати злегка порохом. На морському кітелі, що облягає могутні плечі Дорошенка, — якір, ланцюг і секстин.. Подейкують, що йому теж відставка. Невже відплавав своє, невже тепер припорошуватимуть степові вітри той золотий секстин, і ланцюг, і якір?.. (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 149).
2. Притрушувати поверхню чого-небудь чимсь сипким. Зелені ліси ялинові позацвітали та припорошили шовкові трави мов золотим маком (Юрій Федькович, Буковина, 1950, 63); Січневий вітер припорошив могилу снігом, але хатні квіти не замерзали (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 281);
// Сиплячись, притрушувати поверхню чого-небудь. Молодий сніжок все густіше припорошував землю (Костянтин Гордієнко, Чужу ниву.., 1947, 155); Тужно завивав вітер. Над селом, а може, над усім білим світом кружляли сніжинки. Вони й припорошили Степчині сліди… (Микола Зарудний, На білому світі, 1967, 413); * Образно. Не прийде він з далекого Мадріда, і не подасть нам дружньої руки, і в думах ним залишеного сліду не припорошать справи і роки (Сава Голованівський, Поезії, 1955, 56);
// безос. Першим сніжком землю припорошило (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 139); [Кряж:] Посивів ти, Омельку. [Самонал:] Вигадуєш… Та це ж борошно… Піввіку в млині, от і припорошило (Микола Зарудний, Антеї, 1962, 249);
// неперех. Випадати у невеликій кількості (яро сипкий сніг). На світанку припорошив перший крупнистий сніжок (Іван Ле, Наливайко, 1957, 265); Тільки в лютому трохи припорошив сніжок, та й він швидко розтанув (Колгоспник України, 12, 1958, 35);
// тільки док. З’явитися на поверхні чого-небудь пссуцільшім шаром, не густо. Іній, що припорошив бороду, вуса й грубі пухнасті брови, забілів на повіках (Олександр Довженко, I, 1958, 313);
// тільки док., перен. З’явитися у помітній кількості (про сивину). Хоч сивина й припорошила скроні, Хоч за плечима вже півсотні літ, — Ми й дос комсомольці! Не холоне Вогонь сердець, Душі не в’яне цвіт! (Іван Нехода, Чудесний сад, 1962, 57).