ПРИПІЛ

ПРИПІ́Л, полу, чол., розм. Те саме, що пола. Козаки саблями [шаблями] да наділками суходіл копали, Шапками та приполами персть носили, Високу могилу висипали, Славу козацькую учинили (Українські народні думи.., 1955, 29); — Це той проклятий Рябко попорався! — цокотіла Мелашка, проворно скидаючи у припіл запаски череп’я та збираючи ганчіркою сирівець з долівки (Любов Яновська, I, 1959, 143);
//  перен. Край неба, лісу, поля і т. ін. Столітні дуби біля школи, Машини, укриті гіллям, Далекого неба приполи.. Все те не забудеться нам (Леонід Первомайський, I, 1958, 415); Оминувши подвір’я Морозенків, Левко бере майже до самої серцевини лісу.. Парубок надіється, що зараз полісовщики, якщо не сплять без задніх ніг, то більше тримаються лісових приполів (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 76).
♦ Принести у приполі — народити дитину без офіційного шлюбу. Офіцерик потім кудись завіявся.., а бідна попівна принесла оцього студента в приполі (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 162).