ПРИПЕРІЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИПЕРЕЗАТИ, ежу, ежеш, док., перех.
1. Підперізуючись, закріплювати що-небудь за поясом. Виросла коса до пояса, ні розплести, ні розчесати; прийде ми ся приперезати (Словник Грінченка); Спав собі [Кузьма] всеньку ніч, приперезавши до себе «ружжо», щоб ніхто не вкрав (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 300);
// до чого, у сполуч. із сл. себе. Прикріплюватися до предмета, обкрутивши себе в поясі разом з ним ланцюгом, ременем і т. ін. Він згадав, як бувало, примоцувавши до ніг «кігті» й товстим ременем приперезавши себе до стовпа, він вилазив у степу до гулких дротів (Леонід Первомайський, Невигадане життя, 1958, 233).
2. Одягати що-небудь, обгортаючи стан і закріплюючи кінці на поясі. А я фартух припережу, Нажну копу ще й полежу (Українські народні пісні…., II, 1955, 341).