ПРИПАЛИЙ

ПРИПА́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до припасти 1—6, 11. Сніг був зверху пухкий, щойно припалий, а під ним — тверда скоринка насту (Юрій Смолич, Реве та стогне.., 1960, 744); Багнистою вулицею йшов мужик,.. цупкі, порепані й припалі землею руки, грубі, як пеньки, ноги (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 309); Вагонетки, лебідка,.. які Поліна бачила щодня тільки в русі, зараз, припалі інеєм, спали холодним сном (Анатолій Хорунжий, Місто.., 1962, 6); Спираючись на ціпок, у кареті сидить людина вже похилого віку. Широке, смагле лице, пишні вуса, припалі сивиною (Літературна Україна, 13.VI 1969, 1);  * Образно. Раптом отворилися двері низенької, припалої до землі ковальської кузні й бухнуло ще жевріючим вогнем (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 174); Вони обидва, не перемовившись і словом, почували подих весни, що оживлювала їхні задубілі чуття, припалі порохом дрібненьких турбот (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 300).