ПРИМИ́РЛИВИЙ, а, е.
1. Який сприяє примиренню. Вона хотіла сказати що-небудь примирливе, але вже було пізно (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 113); — Як же ти врятувався? — Вибрався, — мовив з примирливою доброзичливістю Андрій (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 98);
// Який виражає примирення; лагідний. Примирливий тон Ніколає зробив свою справу, і Петру вже не блимав на нього з-під колючих острішок брів (Михайло Чабанівський, Балкан, весна, 1960, 357); Василь Васильович перейшов на обережний півиїепіт; погляд його був примирливий і звернутий в глиб душі (Олексій Полторацький, Повість.., 1960, 88); Простяг [Бариль] руку штурманові і примирливим голосом сказав: — Ну, давай помиримось, в цьому я таки винуватий (Микола Трублаїні, Шхуна.., 1940, 178).
2. Який відзначається безпринципністю, невимогливістю, терпимістю. Герцен вважає навіть, що в літературній опозиції тоді ще було щось поблажливе, примирливе (Радянське літературознавство, 4, 1968, 60); Тоді заговорив один із старих майстрів, іконописний дідок, примирливий і угодовницький (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 195).