ПРИМІТИВІ́ЗМ, у, чол.
1. Низький або початковий ступінь розвитку чого-небудь. В мелодиці поліських пісень знаходимо.. чимало архаїчних елементів, пережитків музичного примітивізму (Колесса, Музикознавчі праці, 1970, 414);
// Низький рівець виконання; недосконалість. Доводиться зустрічатися з фактами примітивізму, поверхового і нецікавого викладання навчального матеріалу (Радянська Україна, 6.I 1971, 2).
2. Спрощення, збіднення чого-небудь. Обмеженістю, примітивізмом характеризується мова таких оповідань О. Стороженка, як «Закоханий чорт», «Жонатий чорт» (Курс історії української літературної мови, I, 1958, 272); Спрощення басової партії [в бандурі] збіднює фактуру твору і іноді призводить до примітивізму (Народна творчість та етнографія, 2, 1962, 107);
// Тепдепція стилізації під твір, що належить до ранньої стадії розвитку культури. Метод соціалістичного реалізму вимагає від радянських композиторів послідовної боротьби як з естетською витонченістю, безжиттєвим індивідуалізмом і формалізмом, так і з натуралістичним примітивізмом в мистецтві (Радянська Україна, 29.III, 1957, 1).