ПРИЛИВАТИ, аю, аєш, недок., ПРИЛИТИ, ллю, ллєш, док.
1. неперех. Підступати потоком (про щось рідке). Очі стулялися. І вже почало снить і марить [снитися й маритися], що бистра річка .. в очі лиснула, приливає усе ближче та ближче (Марко Вовчок, I, 1955, 345);
// Прибувати відчутно у якусь частину тіла (про кров). Від .. сорому кров приливала [Катерині] в обличчя (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 198); Матрос поклав кілька сухих полін і став роздмухувати вогонь. Від натуги кров прилила до голови,.. все кругом закрутилося (Микола Трублаїні, I, 1955, 163);
// безос. Прилило мені до лиця, думала — згорю (Ганна Барвінок, Опов., 1902, 255);
// перен. Виявлятися з більшою силою (про енергію, світло). Світ усе більше приливає (Панас Мирний, I, 1954, 311);
// у сполуч. із сл. в голову, до серця, перен. З’являтися (про почуття). Сором, досада, злість — усе разом прилило в його голову, мутило його кров, гамселило в висках (Панас Мирний, II, 1954, 274).
2. перех. Поливати що-небудь чимсь. Він мерщій наклав собі повну тарілку вареників, прилив зверху маслом (Панас Мирний, IV, 1955, 365); * Образно. Стара мати говорить, слізьми слова свої приливаючи, до невістки: — От люди лихі! От недобрі, Марусечко! (Марко Вовчок, I, 1955, 360);
// у сполуч. із сл. вогонь. Заливаючи, гасити. От він візьме та й приллє водою огонь (Словник Грінченка).
♦ Приливати (прилити) дорогу (доріженьку і т. ін.) — випивати, проводжаючи кого-небудь у дорогу. — Приливайте доріженьку, Щоб не курилася; Розважайте рідну неньку, Щоб не журилася! (Українські народні ліричні пісні, 1958, 273); Коли гості сідали до машин, всі обступили їх із чарками, щоб дорогу прилити, хай не курить (Юрій Яновський, Мир, 1956, 58).
3. перех., рідко. Доливати що-небудь до чогось. * Образно. Він слухає [розмову на ярмарку]… До свого горя приливає ще людське; троюдить своє гаряче серце (Панас Мирний, I, 1949, 394).
4. перех., спец. Приєднувати метал до металу литтям.