ПРИКРИ́Й, а, е.
1. Який викликає негативні емоції; неприємний. — Оцю прикру справу, що завдала нам обом стільки гірких почувань і розчарувань, а найбільше — вам і вашій чесній матері, передайте мені (Ольга Кобилянська, III, 1956, 215); [Юрій:] Я дуже шкодую, що почав цю прикру для тебе розмову… (Леонід Смілянський, Черв. троянда, 1955, 27);
// Який викликає або спричиняє досаду. Можливо, це був натяк на те, що й вона, Журавленко, припустила одну прикру помилку (Олекса Гуреїв, Новели, 1951, 215); — Я не хотіла вас образити, — почала було Сахно, прагнучи ліквідувати прикрий інцидент, але доктор Гальванеску її не слухав (Юрій Смолич, I, 1958, 76);
// Важкий своїм негативним характером; поганий. Через дуже прикрий стан свого здоров’я не могла тоді ні віршів переписати, ні навіть на листа, як годиться, відповісти (Леся Українка, V, 1956, 341); Чи не сталося чого прикрого з Вами або в родині Вашій? Чи всі здорові? (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 398);
// Важкий своєю складністю, можливими наслідками. Він радив.. оглянути дівчину; є хвіст — відьма, нема — не відьма.. Дехто потакував йому, і навіть Прохіра, щоб вийти з прикрого становища, схилилася до Йочового способу (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 277);
// Який викликає образу. Розлігся гомін, сміх, наруга, І жарти прикрії чувати: «Самсоне! Де твоя потуга? Чи ти забувся воювати?» (Леся Українка, I, 1951, 338); Не попрікне ж вас ніхто прикрим словом! Гайда! (Олександр Довженко, I, 1958, 274).
2. заст. Дуже сильний. Вони попливли до Олешок серед прикрої темряви, що мала переломитися в несміливий світанок (Юрій Яновський, II, 1958, 199); Над Одесою спускалася завіса прикрого дощу, море було аж чорне (Юрій Яновський, II, 1958, 176); Прикрий холод;
// Нестерпний (про почуття, відчуття). — А за що вас нагнали? — Лице Тетяни скорчив якийсь глибокий прикрий біль, але вона нічого не відповіла (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 162); Хлопчику любий, навчися ж вітати, всміхаючись, матір; Волю і прикрих страждань довелось їй натерпітись досить (Микола Зеров, Вибр., 1966, 213); Це було оте змішане почуття юнака, в якому важко було навіть самому йому впізнати, де кінчається прикрий сором, каяття, а де починається запал гнівом глибокої образи (Іван Ле, Право.., 1957, 76);
// Різкий. Червоний, аж прикрий (Словник Грінченка); Вона говорила несміливо, наче боялась почути прикру правду (Олесь Донченко, V, 1957, 259);
// Пильний. Івась забув і про їжу і про виразку. Він швидко перевернувся з спини на живіт, підпер лице руками і уп’яв у діда прикрий погляд, розмахуючи угорі ногами (Панас Мирний, I, 1954, 180);
// у сполуч. із сл. робота. Спішна, вкрай необхідна. Як прийде робота прикра, то платять і по піврубля (Словник Грінченка).
3. заст. Крутий. Прошу … трошки злізти під гору, бо прикра, та всіх не витягнуть бички (Словник Грінченка); Герман не вийшов, а майже вибіг на горб, хоч сей був досить прикрий (Іван Франко, VIII, 1952, 364).