ПРИКОЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ПРИКОТИТИСЯ, очуся, отишся, док.
1. Котячись, опинятися де-небудь; наближатися до когось, чогось. Він узяв і кинув того клубочка на землю, клубочок покотивсь та покотивсь, а він усе іде за тим клубочком. Той клубочок прикотивсь у глибокий яр та там і зупинився (Українські народні казки, 1951, 120); Хлоп’я ухопило перекотиполе, що як на те прикотилося туди їх багацько, та й показує Денисові (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 419); Прикотився він до Прісі, Швидко скочив на горбок і сказав: — Я Колобок! (Володимир Іванович, Перебендя.., 1960, 58);
// перен. Долинати звідки-небудь (про слова, звуки). Коли вже вона пішла до хати, зненацька од верб прикотилось до неї єдине слово: — Христинко… (Михайло Стельмах, I, 1962, 527).
2. розм. Прибувати куди-небудь (про віз, машину і т. ін.). Прикотилася величезна гарбиця з бочкотарою від гасу (Олександр Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961, 126);
// Підходити дрібними, швидкими кроками до кого-, чого-небудь (про когось малого зросту або повного). Дід опустився під липою, підпираючи її столітній стовбур своєю столітньою спиною. Івась прикотивсь до його і ліг на спину, підложивши руки під голову (Панас Мирний, I, 1954, 181).