ПРИКМІТНИЙ

ПРИКМІ́ТНИЙ, а, е, діал. Прикметний. В широкій та довгій капоті — з батька чи старшого брата, в завеликих чоботях, блідий, нужденний, з виразом лиця, прикмітним усім горбатим, стоїть безборонний хлопчина (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 367); Десь тут хлопчина мій, прикмітний партизанчик з шапкою на потилиці (Олексій Кундзіч, Пов. і нов., 1938, 144).