ПРИКМЕТНИК

ПРИКМЕ́ТНИК, а, чол., грам. Частина мови, що виражає ознаку предмета і сполучається з іменником, узгоджуючись з ним в роді, числі й відмінку. Відносні прикметники, що означають приналежність предмета особі чи предметові, звуться присвійними (тітчин, батькова) (Словник лінгвістичних термінів, 1957, 139); Залежно від змісту можуть наголошуватись і такі повнозначні частини мови, як займенники, прислівники, числівники. Рідше логічними центрами бувають прикметники (Художнє читання.., 1955, 106); Не раз, бува, спокуса перекладати вірші з російської мови слово в слово розбивається об те, що повні форми прикметників — веселая, веселое, веселив — нормальні по-російськи, а в українській літературній мові узаконені форми — весела, веселе, веселі… (Максим Рильський, IX, 1962, 100).