ПРИКЛЮЧКА, и, жін., розм.
1. Те саме, що пригода. — Була торік тут приключка страшна: Шубовснув [з моста в воду] пан один (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 118); Оповідала [Рахіра] йому приключку з Анною (Ольга Кобилянська, II, 1956, 161); Ні по чім ви не пізнаєте, що він у Відні пуцував [чистив] коні капітанові,.. шукав любовних приключок в «златей Прадзе» (Гнат Хоткевич, II, 1966, 69).
2. Те саме, що привід. Лихо приключки шукає (Українські народні прислів’я та приказки, 1963, 31); Познайомивсь він із мамою, бо чи ж десятникові багацько тра приключок, щоб зайти у чиюсь хату? (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 367);
// Те саме, що причина 1. — За що ж ти на його злишся? — Я то вже знаю, за що! У мене своя приключка, а в тебе своя. Я в тебе не питаю, не питай і ти в мене (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 186); Рече хоробрий маг: — Аби ти знав, Без приключки ніхто не ворогус: Од рук твоїх йому загине батько, Дак буде він ненавидіть тебе (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 166).