ПРИХИ́ЛЬНИЙ, а, е.
1. до кого — чого, діал. для кого. Який підтримує, захищає кого-, що-небудь, стоїть на чиємусь боці. Між козаками пройшла чутка, що пани отруїли короля за те, що він був прихильний до козаків (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 215); Шухевич урядив мені хату, є для мене дуже прихильний і делікатний (Василь Стефаник, III, 1954, 239);
// до чого. Який схвалює, обстоює що-небудь, позитивно ставиться до чогось. До правди прихильний, Прожив ти на світі Півсотеньки літ (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 181); [Грицько:] Я теж не дуже до війни прихильний (Володимир Самійленко, II, 1958, 14);
// кому. Який відповідає чиїм-небудь бажанням, думкам; прийнятний. Єсть у тебе думки, любові прихильні; То кохай їх щиро, поміж гурт неси… (Павло Грабовський, I, 1959, 128);
// до чого. Який відгукується на щось, чулий до чого-небудь. Він бачив, що хоч Чіпка й дукачем став, а душею та серцем зостався давнім Чіпкою. Такий же прихильний до чужого нещастя (Панас Мирний, I, 1949, 364).
2. Який приязно, доброзичливо, з симпатією і т. ін. ставиться до кого-небудь. Вона бачила Демидову прихильність, була й сама прихильна до його (Борис Грінченко, II, 1963, 26); По сніданку пішов до Горького. Там мене стріли як рідного, обнімали і цілували, взагалі дуже прихильні до мене (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 353);
// Який виражає приязнь, доброзичливість, симпатію і т. ін. Гафійка позирнула на батька прихильним оком. Аж ось коли згадав про Гущу… (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 50); Згадала, що я досі не подякувала Вам за фотографію та ще з таким прихильним написом (Леся Українка, V, 1956, 41); — Що новенького чувати у вас, Настуню? — Голос баби Омелянихи сьогодні був такий прихильний — хоч до рани прикладай (Яків Качура, Вибр., 1953, 169).
3. кому, чому, рідко. Який викликає приязнь, симпатію, любов; приємний, любий, милий. Сяючи, йшов по бенкетах веселих З чистого золота кований келих… Дружно пили з нього люди за сильних, Славу войовників, серцю прихильних (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 205).
4. до чого, рідко. Який полюбляє що-небудь. Від того дня, коли відбувся вечір, Софія стала дуже прихильна до канапки. Навіть щодня стирала порох із неї (Леся Українка, III, 1952, 503).