ПРИХМА́РЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до прихмарити. Йде [Федусь] ніби прихмарений, чобітками порипує (Марко Черемшина, Вибр., 1960, 223).
2. у знач. прикм., перен. Сумний, похмурий. Його прихмарена постать цілі дні згиналась і розгиналась над свіжообтесаними брусками, якими часто бавився білявенький Петрик (Михайло Стельмах, II, 1962, 397);
// Трохи насуплений, нахмурений (про брови, лоб). — Вирвалась на часинку, поки там в нашої пані богомільники теревенять, — з-під прихмарених брів довірливо посміхнулася вечорова синь очей (Михайло Стельмах, I, 1962, 187).