ПРИКА́З, у, чол.
1. іст. Адміністративно-судова установа, що керувала окремою галуззю центрального та обласного управління Росії XVI—XVII ст. Кожен приказ не тільки відав певною галуззю державного управління, а й чинив суд, призначав покарання (Історія СРСР, I, 1957, 154); Никав Омелько там по розправах, а коли й щастило пробитись до будь-якого приказу, молодика, досить таки пошарпаного в дорозі, гнали геть (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 516).
Приказ громадського призріння — установа в царській Росії, що відала закладами, утримуваними на громадські кошти (дитбудинками, лікарнями, богадільнями і т. ін.). У 1822 році Рудиківський залишив військову службу і працював у лікарні Київського приказу громадського призріння (Матеріали.. охорони здоров’я.., 1957, 23).
2. розм. Те саме, що розпорядження 2. Почтар, нівроку, був підпилий, Оддав сенатові приказ, Щоб тілько в Віфлеємі били Малих дітей (Тарас Шевченко, II, 1953, 302); П’є, гуляє [Максим]; з шинкаря насміхається; з кріпаками панібратається, жалкими докорами їх коле, що роблять на панів, навчає не слухатись їх приказів (Панас Мирний, I, 1949, 214); Прикази арештувати мене.. відновляються в належний спосіб об різдві святому (Леся Українка, IV, 1954, 132).