ПРИЮ́Т, у, чол.
1. заст. Притулок (у 1 знач.). [Терпилиха:] Тебе ж без приюту, молоду дитину, На кого оставлю, бідну сиротину? (Іван Котляревський, II, 1953, 18).
2. У дореволюційній Росії — доброчинний заклад для одиноких і незаможних. — Вам треба б напитувати собі місце десь в лазаретах.. чи десь по приютах (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 284); У голові промайнули всі болі дитинства, образи сирітського приюту й штовхани в наймах (Юрій Яновський, II, 1958, 235).