ПРИГОВІ́Р, вору, чол., розм.
1. Те, що говорять, супроводжуючи яку-небудь дію; примовка. Мовби згадавши свої парубоцькі літа,.. пастух зачав витоптувати, викаблучувати, розламувати кістки, та з піснею, та з приговором (Костянтин Гордієнко. Дівчина.., 1954, 179).
2. заст. Наговір. [Явдоха:] І як би то він зміг мене з ума звести, як я того не схочу? Може, зна такого наговору чи приговору або підкурює чим? (Марко Кропивницький, II, 1958, 347).