ПРИГОРЯТИ, яє і ПРИГОРАТИ, ає, недок., ПРИГОРІТИ, рить, док.
1. Злегка, трохи обгоріти зверху, знизу, збоку (про що-небудь печене, смажене). Хліб пригорів;
// Обсмалюватися, обгоряти на вогні (про предмети). Темне обличчя дідове проти заходу сонця позолочене, срібні його вуса мов у огні пригоріли, орлячі очі одблискують (Степан Васильченко, Незібрані твори, 1941, 82);
// Підгоряючи, відгонити димом, гаром. [Оксана:] Що це так горілим тхне? [Ганя:] Ну? А, це у мене печеня пригоріла (Олександр Корнійчук, II, 1955, 174); Марудно Пасті. Цілісінький ранок копається, а діла — мало. Ледве витопила в печі: борщ википів, каша пригоріла (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 102).
2. Висихати, в’янути від спеки. — Відіслала косарів, — зітхнувши, сказала Килина Іванівна. — Он пригоріло і, хоч ти плач, сиплеться зерно (Андрій Головко, I, 1957, 433).