ПРИГОЛО́ВАЧ, а, чол., діал.
1. Приголів’я. Здавалося Андрієві, що як сіла вона [мати] звечора біля приголовача, та так і просиділа до ранку, дивилася на нього, ледь-ледь перебираючи його кучері (Мияко, Вибр., 1952, 8); Над ними стояв стражник й шурхав рукою під приголовач (Петро Панч, Синів.., 1959, 57).
2. Верхній поперечний брусок у віконній рамі або одвірку. Заходячи в двері, чоловік трошки пригнувся, хоч приголовач одвірків був дуже високий (Іван Ле, Право.., 1957, 223).