ПРИГЛУ́ШЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до приглушити. Здалека, десь зверху, чутно якийсь приглушений простором чи товщею стін голос, що співає пісню (Леся Українка, II, 1951, 185); Знадвору влітає в хату приглушений гомін (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 57); Журналіст скрізь залишається журналістом: вибираючи серед шляху з багнюки шрифти, приглушений вибухом, як риба, він, проте, якимсь чином уже знав розташування всіх полків (Олесь Гончар, III, 1959, 183); Темна тривога, звичайно приглушена ділом щоденним, Будиться, приспана в серці (Микола Зеров, Вибр., 1966, 199); Вся щирість, з якою він кілька хвилин тому стискував руку Басанцеві, одразу ж була приглушена сліпою ненавистю до цієї людини (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 422); Зустріч з Флорою Германівною знову схвилювала Канушевича, розворушила приглушені думки про інститут (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 27); В його голосі відчувалася батьківська скорбота, приглушений біль (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 353);
// приглушено, безос. присудк. сл. Сонети — се пани. В них мисль відразу Приглушено для форм (Іван Франко, X, 1954, 139).
Мов (немов, наче і т. ін.) громом приглушений — приголомшений якою-небудь звісткою, чимсь згаданим, побаченим і т. ін. Дівчинка стояла наче приглушена громом (Олесь Донченко, Вибр., 1948, 136); Вона стоїть серед хати, мов заворожена, мов громом приглушена (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 29).
2. у знач. прикм. Трохи ослаблений, притишений (про голос). Він заговорив так швидко по-італійському, що я нічого не зрозуміла. Голос у нього був приглушений і нерівний, я відчувала, як він тремтить увесь (Юрій Яновський, II, 1958, 91); Чийсь виразний, з приглушеними металевими потами голос запитав: — Значить, румунський шрифт у вас уже є? (Ле і Левада, Південний захід, 1950, 181);
// Неяскравий, невиразний (про барви). Старі гуцульські килими приваблюють зір якраз дуже лагідними і стриманими, приглушеними барвами і півтонами (Терень Масенко, Під небом.., 1961, 191);
// Прихований, не явний. Навколо великих людей і круг їх пам’яті завжди точиться явна чи приглушена боротьба (Максим Рильський, III, 1956, 249).