ПРИЧИНЯТИ 1, яю, яєш, недок., ПРИЧИНИТИ, чиню, чиниш, док., перех. Зачиняти, перев. нещільно, не повністю (двері, вікно, кватирку і т. ін.). Карав [хазяїн] наймита свого або за те, що погано мазав чоботи, або за те, що двері недобре причиня… (Марко Вовчок, I, 1955, 297); Ольга, не причиняючи вікна, лягла знову в ліжко, але заснути вже не могла (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 521); Не вспів він ще гаразд і воріт причинити за собою, — як уже на його напустилась розсерджена молодиця (Панас Мирний, I, 1949, 129); Коли Сафрон тільки причинив хвіртку, біля возів побачив коні Созоненка і Денисенка (Михайло Стельмах, II, 1962, 308);
// кого, рідко. Зачиняти де-небудь, не випускаючи назовні. Мати веде плачучу дитину в дальшу кімнату і там причиняє, сама вертається (Леся Українка, IV, 1954, 249); Вона його вірненько любила, рано не збудила; У коміроньці та ще й причинила (Павло Чубинський, V, 1874, 931).
ПРИЧИНЯТИ 2, яю, яєш, недок., ПРИЧИНИТИ, чиню, чиниш, док., перех., кому, рідко. Навмисне чи ненавмисне бути причиною чийого-небудь нещастя (болю, втрат і т. ін.). Брати, до строгого порядку привичні, Не причиняли клопотів мені (Іван Франко, XIII, 1954, 297); За віщо ж зневага? Для чого немилі Братам наші щирі жадання? Кого ми чіпали, кому причинили Неволю, біду, руйнування? (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 8); — Колись я причинив Нечуйвітру велике горе (Михайло Стельмах, II, 1962, 230).
ПРИЧИНЯТИ 3, яю, яєш, недок., ПРИЧИНИТИ, чиню, чиниш, док., чого, діал. Додавати, збільшувати. — Не причиняй ми [мені] роботи (Гнат Хоткевич, II, 1966, 284); Причини, боже, дня — щоб мій знак до ночі хтось побачив (Юрій Яновський, I, 1954, 36).