ПРИЧУВАТИСЯ, аюся, аєшся, недок., ПРИЧУТИСЯ, уюся, уєшся, док., розм.
1. тільки 3 ос. Бути ледве чутним. Пізно. В кімнатах наполягла на все тиша, якась отруйна, сонлива. Причувається дихання сонних (Степан Васильченко, I, 1959, 259); Мені причулися чиїсь голоси, що долинули від Червоної Казарми (Юрій Збанацький, Ліс. красуня, 1955, 15);
// Здаватися чутним; вчуватися. В шелестінні тому причувалося Семенові: приїзди, розкажи свою таємницю (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 126); Деяким [парубкам] причувалося, що з-під землі добувається протяжний стогін Гордія і плазує слідом за ними (Мирослав Ірчан, II, 1958, 36); — Повтори ще раз, бо се не може бути, щоб я справді чув те, що мені причулося (Іван Франко, VI, 1951, 31); Вибігла [жінка] за ворота, бо причулися їй чиїсь кроки за парканом (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 29);
// рідко. Поставати в уяві; уявлятися, здаватися. Життя довкола мене причувалося мені якоюсь ніжною, несказанно гармонійною мелодією (Ольга Кобилянська, I, 1956, 227); Причувся йому крик усіх тих душ, смажених у смолі, що їх знав з апокрифу «Хождіння [ходіння] Богородиці по муках» (Антін Крушельницький, Буденний хліб.., 1960, 152).
2. діал. Прислуховуватися. Хуторів і сіл я Обійшов чимало: Ухо причувалось, Око не дрімало (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 159).