ПРИЧЕПУРЮВАТИ

ПРИЧЕПУРЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИЧЕПУРИТИ, рю, риш, док., перех., розм. Надавати кому-, чому-небудь чепурнішого, охайнішого, красивішого вигляду; чепурити. Подружні гордощі, напевне, тільки й примушують її отак їздити, підбирати, причепурювати свого п’яницю (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 129); Єлизавета причепурювала перед великим люстром грецької роботи нову свою зачіску (Іван Ле, Наливайко, 1957, 37); Повела [генеральша] Його в палати. А в палатах Причепурила, одягла, А потім в школу оддала (Тарас Шевченко, II, 1963, 244); — Йди, йди, доню.. Потривай лишень, я причепурю тобі голову та почіпляю золоті сережки, — сказала Балабушиха (Нечуй-Левицький, III, 1956, 230); Я чобітки всім витер, а тоді змастив, декому підшив, причепурив. Глянсу навів, наче лаковані (Юрій Яновський, I, 1954, 33); Мати причепурила хату, вимастила долівку, посипала її травою, — запашно в хаті та зелено (Остап Вишня, II, 1956, 347);
//  перен. Упорядковувати, робити кращим що-небудь. У мене хоч і є одна така повість [з народного життя], та.. її ще треба причепурить (Леся Українка, V, 1956, 276).