ПРИЧЕ́ПЛЕНИЙ, рідко ПРИЧІ́ПЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до причепити. Коли ж дивиться [Забрьоха] — вірьовка; потягнув тую вірьовку — аж і тут гарбуз сирий причеплений!.. (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 157); За машинами котились на гумових шинах причеплені до них гармати (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1964, 17); Зерно з бункера комбайна відвозять автомашини, а солома після подрібнення разом з половою подається пневматично в причеплений візок (Радянська Україна, 30.VIII 1962, 2); Перед образами горіла лампа і коливались голуби та писанки на нитках, причіплених воском до стелі (Нечуй-Левицький, II, 1956, 224);
// причеплено, безос. присудк. сл. Обидва [солдати] з медалями на грудях. Вицвілі стрічки причеплено трохи навскіс, похапцем (Семен Журахович, Дорога.., 1948, 3); Батьки його, й діди, і прадіди — все були Підлітки, таке вже їм прізвище було колись причеплено (Остап Вишня, I, 1956, 315).
2. у знач. прикм. Який причепився до чого-небудь. Дерево не пускає коріння вглиб, бо камінь, а розкидає коріння навкруги, обхоплює ним, мов гадюками, камінь і, так причеплене, лізе догори, до сонця (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 137).