ПРИБИ́ТИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до прибити 1—6. Воно [вікно] було прибите знадвору гвіздками (Борис Грінченко, II, 1963, 291); [Неофіт-раб:] Може, давно б полинули [терпеливість і покора] з землі на безвість, якби мара прибитих на хрестах кривавих розбишак нас не лякала погрозою даремного сконання (Леся Українка, II, 1951, 239); Прибиті дощем і притоптані війною борозни майже зовсім уляглися (Сава Голованівський, Тополя.., 1965, 10); Яхта стала під мостом, прибита хвилею до однієї з підпор (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 195); Ще говорив щось Когут, та Марко вже не слухав. Прибитий горем, мовчав (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 425); Загинув [чоловік] у лісі, прибитий падаючим деревом (Володимир Гжицький, Опришки, 1952, 165); Прибитий ранніми приморозками, пасльон визирає з-поміж сизуватої лободи (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 196); * Образно. В очах старого Канушевича застряла усмішка. Він розгладив свої довгі, інеєм прибиті вуси (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 358); * У порівняннях. Одна постать Якова чорніла в кутку коло стіни, мов прибита гвіздком до неї (Панас Мирний, I, 1954, 204);
// прибито, безос. присудк. сл. Поруч прохідної будки прибито широкий диктовий щит для об’яв (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 167); До ґанку на щастя підкову прибито (Платон Воронько, Тепло.., 1959, 118); * Образно. Морозом лиходійним Моє життя прибито на цвіту (Микола Вороний, Вибр., 1959, 98).
Мішком з-за рогу прибито; Як (мов, немов і т. ін.) мішком [із-за рогу] прибитий див. мішок; Як (мов, немов і т. ін.) громом прибитий — вражений, приголомшений чим-небудь. — Дякую тобі за пиво, а до роботи в понеділок не маєш чого приходити, я вже приняв [прийняв] другого. Нещасливий муляр став мов громом прибитий на ті слова (Іван Франко, I, 1955, 230); Пріська, що досі стояла коло печі, наче громом прибита, при тім слові Грицьковім уся затіпалася (Панас Мирний, III, 1954, 125); Батько ходив, наче прибитий громом (Олесь Донченко, VI, 1957, 136).
2. у знач. прикм., розм. Який виражає пригніченість. Прибитий вигляд;
// Ледве чутний, слабкий (про голос). Він ніколи не вгнівався, не підніс голосу, а все якось так покірно, таким приниженим та прибитим голосом відповідав (Іван Франко, III, 1950, 202); Матвій прибитим голосом розказував: — Як тільки одужаю, то поїду, поїду до рідних, до своїх… (Мирослав Ірчан, II, 1958, 302);
// Пригнічений, принижений (про людину). Народ [Тухольщини] нужденний, прибитий, понурий, супроти чужих несмілий і недотепний (Іван Франко, VI, 1951, 7).