ПРИБЛУ́ДНИЙ, а, е, розм.
1. Який випадково опинився де-небудь, пристав до когось. Гість лучився — от і всього.. Гість приблудний — більш нічого (Павло Грабовський, I, 1959, 462); Муравйов. Не той, київський.., а свій Муравйов, південний, той самий приблудний комбриг, що торік під час відступу, розгубивши свою бригаду, прибився був до їхньої колони (Олесь Гончар, II, 1959, 283);
// Який прибув звідки-небудь; немісцевий, чужий. Вони розмовляли про щось своє, хутірське, яке їм було діло до приблудного парубка, що приїхав руйнувати їхні хати? (Григорій Тютюнник, Приболотний Вир, 1964, 186);
// Який не має постійного місця проживання. — Вона приблудна якась, — прошепотів мені над вухом Петро. — Речей ніяких не має (Анатолій Хорунжий, Ковила, 1960, 42);
// Який прибився до чужого стада, двору, дому і т. ін. (про тварину). Катя роздивлялася по майстерні, шукаючи приблудну мавпу (Олександр Ільченко, Серце жде, 1939, 112);
// Здичавілий, бездомний (про тварину). Ходить, як приблудна вівця (Номис, 1864, № 10944); Якийсь приблудний пес перебіг дорогу (Анатолій Шиян, Вибр., 1947, 307); * У порівняннях. [Михайло:] Сьогодня [сьогодні] я звелів зайнять Миколиного бика, що раз у раз вештається, як приблудний, та скирти обдирає (Карпенко-Карий, I, 1960, 184).
2. заст. Позашлюбний.