ПРУ́ТИК, а, чол.
1. Зменш.-пестл. до прут. Той, що потопає, хапається за прутик, за стеблину (Іван Франко, I, 1955, 80); Посередині росте біла лелія. Видко, що господиня за лелію дбає, — обполола чистенько, ще й прутиками обтикала для захисту (Леся Українка, III, 1952, 493); Гнат, насвистуючи, постьобуючи себе прутиком по халявах, пішов до корівника (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 117); Завтра квітна неділя. Жменячиха послала Юрка в ліс нарізати прутиків розквітлої верби (Михайло Томчаній, Жменяки, 1964, 44); Стукали під її довгими пальцями, метаючись по сталевих прутиках, блискучі кісточки рахівниці (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 192); Кожну деталь виготов ляють із заготовок того чи іншого виду: прутика, виливка, поковки (Методика викладання фрезерної справи, 1958, 23); Прут, прутик поля — вузька нивка (Іван Франко, I, 1955, 431).
2. Вид мережки, що застосовується при підрублюванні рушників, скатертей і т. ін. Роздільним прутиком прикрашають рубці в жіночих сорочках, серветках, рушниках, скатертях тощо (Українське народне художнє вишивання, 1958, 31); Ніхто краще за неї не гаптував у п’яльцях, ніхто рівніше не виводив прутика (Панас Мирний, IV, 1955, 337).
3. розм. Спиця для в’язання; дротик. У Христі аж в очах миготіло, голова кругом ходила, дивлячись, як швидко пані мідяним прутиком хапала нитку, в’язала петелечку (Панас Мирний, III, 1954, 157).