ПРУГКИЙ

ПРУГКИ́Й, а, е. 1. Те саме, що пружний 1, 3—5. — Чому не орете до тридцяти, товаришу Нетереба? — запитав Замковий, показуючи пальцем на своїй пругкій рулетці глибину борозни (Іван Ле, Право.., 1957, 319); Вона підтикає фартух і складає в нього зірвані горіхи. Тільки листя шелестить, коли її смагляві руки нагинають пругку ліщину (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 127); Зеленіли пругкі ніжинські огірки, щойно вийняті з розсолу (Іван Микитенко, II, 1957, 290); Чорний волос на голові став сивіти, і широкі плечі опали, пругкі ноги викривились (Петро Панч, Синів.., 1959, 35); Він низенький, лисенький — у його мало зубів, але він міцний, пругкий, як із чорної гуми опука (Остап Вишня, I, 1956, 183); Вона мовчки подивилась на Ремо, ніби вперше бачила його, потім пругким рухом відштовхнула Ремо і рвонулась знову до Ахмета… (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 132); Над землею в густому, пругкому повітрі пірнали ластівки і стрижі (Олександр Копиленко, Навколо полум’я, 1961, 58).