ПРУДКИ́Й, а, е.
1. Який має велику швидкість, прискорений темп (про рух, дію і т. ін.); стрімкий. — Ой, ступай, ступай, гнідий коню, Прудкою ступою (Українські народні думи.., 1955, 152); Від прудкої ходи Остапові зробилося душно (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 340); Його повів геройства клич принадний, Берло і меч, і біг прудкий коліс (Микола Зеров, Вибр., 1966, 77); Прудкий танок;
// Який здійснюється швидко, раптово. Зашморг ухопив його за шию, і вояк другим прудким рухом затягнув вузол (Іван Франко, II, 1950, 263); Вже над лугами [каченята]. Але і там, у прудкім віражі, йшли у парі, рядком (Олесь Гончар, Циклон, 1970, 55);
// Який дуже швидко рухається, переміщується, летить, тече і т. ін. у просторі. Прудка ріка береги розмиває (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 260); Я дивилась на ті бездимні села італьянські [італійські].., — і слово «чужина» бриніло в думці за кожним стуком поїзда прудкого (Леся Українка, I, 1951, 234); Візьмеш і коней дванадцять баских, Чистих арабських, як стріли, прудких (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 134); Вже срібляться зграйки стругів у прудкій студеній воді (Олександр Ільченко, Вибр., 1948, 40); Око Рубана приковує прудкий вогник і димок, що швидко пересувається до млина (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 110);
// Належний тому, хто швидко бігає, літає. — Добре вам бігати, коли в вас ноги проворні та прудкі (Нечуй-Левицький, III, 1956, 88); Перелітала [пташина] найвищії гори, — Мала крильцята прудкі (Леся Українка, I, 1951, 61); Виручили його на цей раз прудкі ноги. Втік (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 348); * Образно. — Погані вісті мають прудкі ноги (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 35);
// перен. Який виникає раптово, відразу. Прудкі несподівані радощі такеньки усіх обхопили, що у голові закрутилося (Марко Вовчок, I, 1955, 298);
// перен. Який швидко поширюється, розповсюджується, далеко сягає. Мого прудкого слова Не затримає темниця, Полетить воно по світі, Наче тая віща птиця (Леся Українка, I, 1951, 385).
2. розм. Який відзначається швидкими, зграбними рухами (про людей і тварин); меткий, проворний. А що то за дівка була! Білявенька, моторненька, швидка, прудка (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 423); Нехай тілько нападе [гадюка]! А коли не одіваємось, то невже не втечемо? Невже вона така прудка?.. (Панас Мирний, IV, 1955, 12); Килигея вже ждали кілька місцевих жителів: похмурі рибалки в зюйдвестках та гарячковитий фронтовик на дерев’янці, жвавий, прудкий, — хвилини не міг встояти на місці (Олесь Гончар, II, 1959, 46); Почала [чайка] літати вище, падала до води далі від катера, а над матросами кружляла вгорі, прудка і недосяжна (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 3);
// також до чого, на що. Спритний, здібний до чогось. Любив [пан Мигуцький], коли був хлоп здоровий, Прудкий до праці і розмови, До танців, сміхів і пісень (Іван Франко, X, 1954, 273); Я завсіди був прудкий на всяку постанову та й не гаявся ніколи виконати її (Лесь Мартович, Тв., 1954, 205); Меткий, прудкий і на пригоди ласий, Ще юнаком він кинув батьків двір (Микола Зеров, Вибр., 1966, 37); Командує цим полком прудкий та грізний таджик-академік Самієв (Олесь Гончар, III, 1959, 404);
// Належний кому-небудь меткому, проворному, спритному. Отаман.. скоса глянув на дрібненького Корчаку з прудкими злодійськими очима (Нечуй-Левицький, II, 1956, 222); У телеграфістів швидкі руки. Такі самі.. прудкі руки на телефонній станції (Олександр Довженко, I, 1958, 53); * Образно. — До чого ж народ тепер до знання велику потугу має! До всього прудка думка доходить (Олександр Копиленко, Навколо полум’я, 1961, 5);
// перев. несхвально. Схильний до поспіху, нетерплячий. — Не дуже!.. не скачи так! Ач, який прудкий! давай лиш гроші! (Панас Мирний, II, 1954, 197); [Голос єфрейтора:] Відчиняй!.. [Паша:] Стривай, який прудкий. Дай одягнутись! (Любомир Дмитерко, Драм. тв., 1958, 18).