ПРОЗІВА́ТИ, аю, аєш, док., розм.
1. неперех. Зівати (у 1 знач.) якийсь час.
2. перех. і неперех., перен. Пропустити нагоду, зручний випадок і т. ін. Як з жнивами прозівав — рік даремно працював (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 362); [Кіндрат Антонович:] І хто прозіва те, що сьогодні мимо рота пливло, — завтра вже того не здожене (Марко Кропивницький, II, 1958, 256); [Семен:] От добре, що я тебе не прозівав. Маю до тебе прохання (Захар Мороз, П’єси, 1959, 28).