ПРОЖИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до прожити 1, 2, 4. Не раз десь на самоті здавалося, що прийде якась неждана година і одним помахом відкине [Дарина], мов полуду, прожиті в чужому світі роки (Михайло Стельмах, I, 1962, 324); Часом у душі проснеться давня радість та й та тихне.. або ж ужалить таким жалким жалем про майже страчені часи, про даремно прожиті літа (Панас Мирний, V, 1955, 348); — Яка ціна за день, по-пустому прожитий? (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 284);
// у знач. прикм. Коли нарешті я.. вимочив голову в воді, мені почала вертати пам’ять прожитої ночі (Іван Франко, IV, 1950, 287);
// у знач. ім. прожите, того, сер. Те, що минуло. Коли б це тодішнє прожите можна тепер прожити, яке ж сильне і самосвідоме було би воно (Ольга Кобилянська, I, 1956, 335); Коли рішення визріло і вкорінилось, коли відлетіли останні сумніви, старий іншими очима, очима прощання почав бачити перед собою прожите (Михайло Стельмах, I, 1962, 423);
// прожито, безос. присудк. сл. Скільки з тобою прожито, Яких не оплакано втрат! (Василь Мисик, Верховіття, 1963, 95); Отак і прожито день (Андрій Головко, II, 1957, 368).
ПРОЖИТИЙ
Тлумачення слова