ПРОЖИ́ТОК, тку, чол.
1. Засоби для існування. Вона ходила копати буряки і з того добувала прожиток для себе (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 66); Не виглядай, що тобі подадуть готовеньке, тут зумій відшукати собі денний прожиток та ще й учися (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 163).
На прожиток — для того, щоб існувати. І жупани, і худобу покинув він їй на прожиток (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 97); — Оце.. зароблю на прожиток і подамся в Одесу, наробітфак… (Степан Олійник, З книги життя, 1968, 34).
2. рідко. Те саме, що проживання 1. — Треба тільки пообіцяти їм [переселенцям] років на п’ятнадцять — двадцять волю з тим, щоб вони за прожиток на панському ґрунті платили невеликий чинш, орали землю і збирали врожай (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 27).
3. діал. Життя. Дай їй, боже, прожиток щасливий за її щирість! (Іван Франко, I, 1955, 56); Заки зачне [Славко] свій самостійний прожиток, то ще не один рочок пробіжить (Лесь Мартович, Тв., 1954, 339).