ПРОЖИЛОК, лка, чол.
1. Відгалуження судини, по якій тече кров у тілі людини чи тварини. Біля скронь, з-під її [дівчини] тонкої шкіри, просвічувався голубий прожилок (Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 6); Настя простягла худу, з синіми прожилками руку, взяла один сірничок, розглядала його, мов якусь коштовність (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 89); * У порівняннях. Навколо розлігся регіт, трусилася од сміху навіть Мокрина Карпець, хоч як люто копилив на неї чоловік нижню губу, змережану тонюсінькими, наче прожилки, зморшками (Михайло Стельмах, II, 1962, 136).
2. Відгалуження ниткоподібного стовщення на листях і квітах рослин, на крилах комах. Під плотом тулиться дурман, з лапатого, в білих прожилках листу сутуляться колючі зелені голівки з розсіченими навхрест губами (Михайло Стельмах, II, 1962, 411); Так само, як не існує двох людей, котрі мають однакові відбитки пальців, так немає двох видів рослин з однаковими прожилками на листі (Наука і життя, 4, 1966, 15).
3. Вузька смужка, тонкий прошарок у чому-небудь (камені, дереві, металі і т. ін.), які виділяються своїм забарвленням. Скелі були чималого розміру. Складалися вони з сірого каменя з білими прожилками (Микола Трублаїні, I, 1955, 156); Ще вчора, видно, було тут дерево, гуло віттям на вітрі, а зараз лише пеньок з прожилками — кільцями відкладених літ (Олесь Гончар, II, 1959, 385).
4. гірн. Відгалуження у жилі (див. жила 1 3). Золото в розчині є в морській воді, залягає у вигляді прожилків, включень у кварцових жилах — в корінному уложенні (Курс загальної геології, 1947, 52).