ПРОЗАЇ́ЗМ, у, чол.
1. Слово чи словосполучення ділової, наукової, повсякденної тощо мови, вставлені у поетичний твір. Критики пізніших часів не схвалювали вторгнення прозаїзмів у поетичну мову, докоряли І. Франку за «голу публіцистику» (О. І. Білецький, Від давнини до сучасності, I, 1960, 445).
2. перен. Життєва одноманітність, буденність, щось сухе, звичайне, позбавлене поетичності. Побутові сценки під його [О. Венеціанова] пензлем втрачали свій прозаїзм, в них народжувалася поезія, а сам жанр непомітно переростав у монументалізм (Літературна Україна, 8.X 1965, 4).