ПРОЗА́ЇК, а, чол.
1. Письменник, що пише прозою; протилежне поет. Мені здається, що кожному прозаїкові треба попрацювати і над віршами (Панас Мирний, V, 1955, 377); Книжки сучасних російських поетів, прозаїків, драматургів ми з особливою любов’ю читаємо і перечитуємо (Максим Рильський, III, 1956, 14); Різнобічним було обдарування Михайла Петровича Старицького — корифея української сцени, видатного поета, прозаїка, драматурга, перекладача (Мистецтво, 1, 1966, 39).
2. перен. Суха людина з дріб’язковими, вузько практичними інтересами.