ПРОЗ, прийм., із знах. в., діал.
1. Повз (у 2—5 знач.). Катерина аж зраділа, побачивши, що хтось швидко промайнув проз вікно і заходить у двір (Олександр Копиленко, Лейтенанти, 1947, 189); Проз Демкове дворище була стежка через балку (Борис Грінченко, I, 1963, 410); Свекрушин докір полетів проз її [Мелашки] вуха й не зачепив душі (Нечуй-Левицький, II, 1956, 323); Він ладен був сидіти в полі хоч проз увесь день, аби не навертатися до двору (Петро Панч, В дорозі, 1959, 47).
2. Через. Верби стоять — не стенуться. Проз їх віти де-не-де визирають далекі зорі (Степан Васильченко, I, 1959, 131); Топить нас глибоке горе — Ним до краю душі повні, І проз край воно вже ллється… Тіло ниє, мозок в’яне… (Михайло Старицький, Поет. тв., 1958, 89).