ПРОВИ́ННИК, а, чол. Те саме, що винуватець. Трибунали судили тяжчих провинників дуже часто (Іван Франко, VIII, 1952, 100); Почали розшукувати провинників та допитуватись, хто з парубків ходив на засідки на старшину (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 359); Він [товариський суд] може порушити клопотання перед керівництвом підприємства чи установи про переведення провинника на нижчеоплачувану роботу, пониження в посаді тощо (Вітчизна, 8, 1971, 164);
// Пустун, шибеник. Пан Білінський знає для непослушних та лінивих у своїм пансіоні одну-однісіньку кару — наколоти провинника своєю власною, тиждень неголеною бородою (Іван Франко, IV, 1950, 236).
ПРОВИННИК
Тлумачення слова