ПРОВОРКУВА́ТИ, ую, уєш, док.
1. неперех. Видати своєрідні переливчасті звуки (про голубів, горлиць і т. ін.).
2. перех. і без додатка, перен. Проговорити або проспівати лагідним, ніжним голосом. — Кохайлику! — ставши близенько, з-за спини стиха проворкувала Роксолана (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 52).
3. неперех. Воркувати якийсь час.