ПРОТО́ПЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРОТОПИ́ТИ, топлю, топиш; мн. протоплять; док., перех. і неперех.
1. Розпалювати і підтримувати вогонь у печі, грубці і т. ін., обігріваючи приміщення; топити. Він жив по-холостяцькому,.. коли протоплював плиту і грів чай, а частіше в нетопленій кімнаті лягав у холодну постіль (Степан Чорнобривець, Потік.., 1956, 364); Каже [баба]: — Ти б, старий, пішов у ліс та вирубав липку, щоб було чим протопити (Українські народні казки, 1951, 290); — Ідіть, вдово, нам з дочкою поможіть, Дамо взимку вам чим хату протопить (Іван Манжура, Тв., 1955, 241); — Батько залагодять дірку… холодно — нехай протопимо грубу… (Григорій Косинка, Новели, 1962, 24); Роздобувала [Марія Степанівна] паливо, щоб протопити в хаті (Дмитро Ткач, Плем’я.., 1961, 10).
2. Топити (див. топити 1) якийсь час.