ПРОТЮ́ПАТИ, аю, аєш, док., розм.
1. Док. до тюпати. Заскрипіла гарба, і круторогі воли, помахуючи муругими головами, протюпали мимо корівника (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 113); Коли останній вершник на чалому коні протюпав слідом за обозом, Остап раптом сів біля рушниці (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 374); Дорога перед очима тягнеться, немов у безконечність, від одного стовпа до другого поки протюпаєш, то, здається, вічність минула (Іван Франко, IV, 1950, 259).
2. Тюпати якийсь час.