ПРОТЕСТУ́ЮЧИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. теп. ч. до протестувати 1. Австрійська влада, пани та духівництво.. арештовували Франка, вони кидали його у в’язницю, але ніщо не могло зламати протестуючого духу (Павло Тичина, III, 1957, 167).
2. у знач. прикм. Який виражає протест. Перчин зробив протестуючий рух (Натан Рибак, Час, 1960, 653); Соціальний, протестуючий пафос його [Ф. М. Достоєвського] творів, зокрема «Бідних людей», був співзвучний спрямуванню передової російської інтелігенції (Радянське літературознавство, 6, 1971, 44).