ПРОТАВАТИ, тає, недок., ПРОТАНУТИ, не, док.
1. Танути на певну глибину, утворюючи заглибини, отвори (про сніг, лід). Під чобітьми протане сніг — знов шуміть голубій весні (Микола Рудь, Дон. зорі, 1958, 10);
// З’являтися з-під снігу або льоду, що тане. Дороги в полі вже протають;
// безос. То там, то тут протає (Словник Грінченка).
2. Відтавати на певну глибину, звільняючись від мерзлоти (про землю, ґрунт). Земля протала на метр.